Перехід
до модернізму. Взаємодія символізму й імпресіонізму в ліриці
Модернізм як
літературно-мистецький напрям кінця XIX – початку XX ст. Течії раннього
модернізму: символізм, імпресіонізм, неоромантизм.
Франція. Шарль Бодлер (1821 – 1867). «Квіти зла» («Альбатрос», «Відповідності», «Вечорова гармонія»). Ш. Бодлер – пізній романтик і зачинатель модернізму. Збірка «Квіти зла» (загальна характеристика). Образи, символи, особливості поетичної мови у віршах Ш. Бодлера.
Франція. Шарль Бодлер (1821 – 1867). «Квіти зла» («Альбатрос», «Відповідності», «Вечорова гармонія»). Ш. Бодлер – пізній романтик і зачинатель модернізму. Збірка «Квіти зла» (загальна характеристика). Образи, символи, особливості поетичної мови у віршах Ш. Бодлера.
ТЛ. Модернізм, символізм, імпресіонізм, неоромантизм,
символ.
ЛК. Імпресіонізм та символізм у різних видах мистецтва.
Матеріали до уроку
Теорія літератури
Ранній модернізм — умовна назва ранніх модерністських течій, що виникли в останній третині XIX ст. і передували остаточному формуванню модернізму як нового культурного напряму. Ранній модернізм уперше відмовляється від зображення «життя у формах життя». Головною у творчості письменників стала естетична проблематика, а художній твір усвідомлювався як вияв творчої свободи митця. Ранній модернізм поривав із традиціями реалізму й натуралізму XIX ст., а романтизм не відкидав, а використовував його художню систему. Зачинателями раннього модернізму були, як правило, пізні романтики, або «неоромантики» (Шарль Бодлер, Леся Українка та інші).
Неоромантизм — стильова течія модернізму, визначальною рисою якої є подолання розриву між ідеалом і дійсністю, характерне для романтизму, завдяки могутній силі особистості, здатної перетворити бажане на дійсне.
Від романтизму ранні модерністи перейняли несприйняття недосконалої дійсності, протиставлення бездуховній реальності сили духу й мистецтва, поетику контрасту й антитези.
Зрілий модернізм склався в 10-ті роки XX ст.
Естетизм — збірна назва літературно-мистецьких течій, представники яких обстоювали естетичні особливості мистецтва (красу). З естетизмом ви ознайомилися, коли вивчали творчість Оскара Вайльда.
Імпресіонізм (від фр. «враження») постав у другій половині XIX ст. і розквітнув у XX ст. Він виник як реакція на салонне мистецтво та натуралізм спершу в живописі (Клод Моне, Едуард Мане, Огюст Ренуар, Едгар Дега та ін.), звідки поширився на інші мистецтва (Огюст Роден у скульптурі, Моріс Равель, Клод Дебюссі, Ігор Стравинський у музиці). Основоположниками імпресіонізму в літературі стали прозаїки брати Гонкури та поет Поль Верлен.
Протестуючи проти надмірної залежності від реального життя, проти копіювання дійсності, імпресіоністи описували власні мінливі враження — зорові й чуттєві, а також їхні відтінки. Уявлення та асоціації імпресіоністів часто були фантастичними і завжди суб’єктивними. Художній твір імпресіоніста — це не об’єктивна картина світу, а система складних суб’єктивних вражень про нього, яскраво забарвлена творчою індивідуальністю митця. Особливо вразливі імпресіоністи до чуттєвої краси світу; вони чудово відтворювали природу, її красу, розмаїтість і мінливість життя, єдність природи з людською душею.
У сфері поезії імпресіонізм зімкнувся з символізмом.
Символізм (гр. symbolon — знак, символ, ознака) — найвизначніша серед декадентських течій кінця XIX — початку XX ст. Символісти використовували символ як засіб вираження незбагненної суті життєвих явищ та особистих уявлень, творчих прозрінь, ірраціональних осяянь митця. Вони вважали образи-символи найдосконалішим утіленням таємничої та ірраціональної суті людської душі, відтворювали з їхньою допомогою величний поступ невідворотної долі, зображали метафізичний світ «інобуття», натякали на містичну сутність життєвих явищ.
Символісти надавали великого значення внутрішньому звучанню, мелодиці й ритму слів, милозвучності та мелодійності мови, грі розмаїтих асоціацій. Започаткували символізм французькі поети Поль Верлен, Стефан Малларме, Артюр Рембо. «Завоювавши» поетичну Францію, символізм швидко розповсюдився в усій Європі, а також поширився на інші види мистецтва — живопис, музику, театр.
Клод Моне. Враження. Схід сонця. 1873 р.
Розчарування в життєвій дійсності та художньому реалістичному способі її відтворення спричинило зацікавлення новітніми філософськими теоріями та появу нових художніх напрямів, які отримали назви декадентських, авангардистських та модерністських. Французьке слово "декаданс" означає занепад, "авангард" - передова охорона, а "модерн" - сучасний, найновіший. Цими термінами почали позначати якісно нові явища в літературному процесі, ті, що стояли на передових, авангардних позиціях та були пов'язані із занепадом і кризою суспільної думки й культури, з пошукуванням позитивних ідеалів, звертанням у цих пошуках до Бога та віри, до містичного та ірраціонального.
Модернізм - загальна назва напрямів мистецтва та літератури кінця XIX - поч. XX ст., що відображували кризу буржуазної культури і характеризували розрив із традиціями реалізму та естетикою минулого. Модернізм виник у Франції наприкінці XIX ст. (Бодлер, Верлен, А.Рембо) і поширився в Європі, Росії, Україні. Модерністи вважали, що не треба шукати у творі мистецтва якоїсь логіки, раціональної думки. Тому мистецтво модернізму і носило переважно ірраціональний характер.
Протестуючи проти застарілих ідей та форм, модерністи шукали нових шляхів і засобів художнього відображення дійсності, знаходили нові художні форми, прагнули докорінного оновлення літератури. У цьому плані модернізм став справжньою художньою революцією і міг пишатися такими епохальними відкриттями в літературі, як внутрішній монолог та зображення людської психіки у формі "потоку свідомості", відкриттям далеких асоціацій, теорії багатоголосся, універсалізації конкретного художнього прийому і перетворення його на загальний естетичний принцип, збагачення художньої творчості через відкриття прихованого змісту життєвих явищ, відкриттям ірреального та непізнаного.
Модернізм - це соціальне бунтарство, а не тільки революція у царині художньої форми, бо спонукав до виступу проти жорстокостей соціальної дійсності та абсурдності світу, проти гноблення людини, обстоюючи її право бути вільною особистістю. Модернізм протестував проти грубого матеріалізму, проти духовного звиродніння та вбогості, тупої самовдоволеної ситості. Однак, протестуючи проти реалізму, модернізм не відкинув всіх його досягнень, а навіть використав їх, розвивав та збагачував у своїх пошуках нових шляхів у мистецтві.
Загальні риси модернізму:
особлива увага до внутрішнього світу особистості;
проголошення самоцінності людини та мистецтва;
надання переваги творчій інтуїції;
розуміння літератури як найвищого знання, що здатне проникати у найінтим-ніші глибини існування особистості і одухотворити світ;
пошук нових засобів у мистецтві (метамова, символіка, міфотворчість тощо);
прагнення відкрити нові ідеї, що перетворять світ за законами краси і мистецтва.
Такі крайні, радикальні модерністські течії, як дадаїзм або футуризм отримали назву авангардизму (від фр. avant - уперед, garde - сторожа, передовий загін) - напрямок у художній культурі XX ст., який полягав у відмові від існуючих норм і традицій, перетворенні нових художніх засобів у самоціль; відображенні кризових, хворобливих явищ у житті й культурі у перекрученій формі. Авангардизму притаманне бунтарство.
особлива увага до внутрішнього світу особистості;
проголошення самоцінності людини та мистецтва;
надання переваги творчій інтуїції;
розуміння літератури як найвищого знання, що здатне проникати у найінтим-ніші глибини існування особистості і одухотворити світ;
пошук нових засобів у мистецтві (метамова, символіка, міфотворчість тощо);
прагнення відкрити нові ідеї, що перетворять світ за законами краси і мистецтва.
Такі крайні, радикальні модерністські течії, як дадаїзм або футуризм отримали назву авангардизму (від фр. avant - уперед, garde - сторожа, передовий загін) - напрямок у художній культурі XX ст., який полягав у відмові від існуючих норм і традицій, перетворенні нових художніх засобів у самоціль; відображенні кризових, хворобливих явищ у житті й культурі у перекрученій формі. Авангардизму притаманне бунтарство.
Авангардистські напрями і течії (футуризм, дадаїзм, сюрреалізм, "новий роман", "драма абсурду", "потік свідомості" тощо) збагатили й урізноманітнили літературний процес, залишивши світовій літературі чимало шедеврів художньої творчості. Вони помітно вплинули і на письменників, які не відмовились від художніх принципів реалізму: виникли складні переплетіння реалізму, символізму, неоромантизму і "потоку свідомості". Реалісти у своїх творах використовували й ідеї З.Фройда, вели формалістичні шукання у царині художньої форми, широко застосовували "потік свідомості", внутрішній монолог, поєднали в одному творі різні часові пласти.
Модернізм як художній напрям був внутрішньо неоднорідним конгломератом художніх явищ, які ґрунтувалися на спільних світоглядних, філософських і художніх засадах. Наприкінці XIX ст. виникли імпресіонізм, символізм та естетизм. На початку XX ст. до них додалися експресіонізм, футуризм, кубізм, а під час і після першої світової війни - дадаїзм, сюрреалізм, школа "потоку свідомості", а література, до якої ввійшли антироман, "театр абсурду".
Імпресіонізм (від фр. "враження") вів свій початок у другій половині XIX ст., і розквітнув у XX ст. Він виник як реакція на салонне мистецтво та натуралізм спершу у живописі (К. Моне, Е. Мане. О. Ренуар, Е. Дега), звідки поширився на інші мистецтва (О. Роден у скульптурі, М. Равель, К. Дебюссі, І. Стравинський у музиці) і літературу. Тут основоположниками імпресіонізму стали брати Гонкури та Поль Верлен. Виразні прояви імпресіонізму були у творчості Гі де Мопассана і Марселя Пруста, до імпресіоністів належали Кнут Гамсун, Гуго фон Гофмансталь, Ю. Тувім.
Протестуючи проти надмірної залежності від реального життя, проти копіювання дійсності, імпресіоністи описували власні враження від побаченого - зорові й чуттєві, що були мінливими, як і самий світ, а також відтінки вражень і барв, їхні уявлення та асоціації були часто фантастичними і завжди суб'єктивними. Художній твір імпресіоніста - це не об'єктивна картина світу, а система складних суб'єктивних вражень про нього, яскраво забарвлена творчою індивідуальністю митця. Особливо вразливі імпресіоністи до чуттєвої краси світу; вони чудово відтворювали природу, її красу, розмаїтість і мінливість життя, єдність природи з людською душею.
Найвизначнішою серед декадентських течій кінця XIX - початку XX ст. став символізм. Символ використовувався як засіб вираження незбагненної суті життєвих явищ і потаємних або навіть містичних особистих уявлень, творчих прозрінь, ірраціональних осяянь митця. Символи вважалися найдосконалішим утіленням ідей. Образи-символи відтворювали таємничу та ірраціональну суть людської душі та її життя, величний поступ невідворотної долі, зобразили потойбічне життя, метафізичний світ "інобуття", натякали на містичну сутність явищ життя.
Для символістів поезія, як і музика, була найвищою формою пізнання таїн - пошуком і відкриттям "інобуття". Символ породжував численні асоціації, захоплював багатозначністю, глибинним прихованим змістом, який важко або навіть неможливо було зрозуміти. Символісти надавали великого значення внутрішньому звучанню, мелодиці й ритмові слів, милозвучності та мелодійності мови, емоційному збудженню, яке огорнуло читача завдяки ритмові та мелодиці вірша, грі розмаїтих асоціацій. Започаткували символізм французькі поети Поль Верлен, Стефан Малларме, Артюр Рембо. "Завоювавши" Францію, символізм швидко поширився в усій Європі. В різних її країнах символізм представляли Габріель д'Анунціо (Італія), Райнер Марія Рільке та Гуго фон Гофмансталь (Австрія), Стефан Георге (Німеччина), Оскар Уайльд (Англія), Еміль Верхарн і Моріс Метерлінк (Бельгія), Ген-рік Ібсен (Норвегія), Станіслав Пшибишевський (Польща).
Естетизм виник в останнє десятиліття XIX ст. в Англії. Він породив культ витонченої краси. Творці естетизму вірили, що реалізм приречений на цілковитий крах, що соціальні проблеми зовсім не стосуються справжнього мистецтва, і висували гасла "мистецтво для мистецтва", "краса заради самої краси". Найвидатнішим представником англійського естетизму був Оскар Уайльд.
Експресіонізм (від фр. "виразність, вираження") започаткований теж у XIX ст. Ця авангардистська течія набула свого повного звучання та ваги в першій чверті XX ст. і стала значним внеском у розвиток світової літератури. Експресіоністи були тісно пов'язані з реальністю - саме вона їх сформувала і глибоко хвилювала. Вони засуджували потворні явища життя, жорстокість світу, протестували проти війни і кровопролить, були сповнені людинолюбства, стверджували позитивні ідеали.
Але бачення світу експресіоністами було своєрідним: світ уявлявся їм хаотичною системою, якою керували незбагненні сили, незрозумілі, непізнанні, таємничі, і від них не було порятунку. Єдино справжнім був лише внутрішній світ людини і митця, їх почуття і думки. Саме він мав перебувати в центрі уваги письменника. А відтворювати його слід виразно, яскраво, з використанням грандіозних образів умовних, з порушеними пропорціями, надмірно напружених, з максимально чіткими інтонаціями, тобто зображати за допомогою експресивних образів із застосуванням парадоксального гротеску та у фантастичному ракурсі. Чи не найвидатніший експресіоніст Йоганнес Бехер вважав найхарактернішим для експресіонізму поетичним образом "напружений, відкритий в екстазі рот". Отже, у творах експресіоністів багато сатири, гротеску, чимало жахів, надмірної жорстокості, узагальнень і суб'єктивних оцінок реальності. Експресіонізм з'явився спочатку в малярстві (Е.Мунк, В.Ван-Гог, П.Гоген. П.Сезанн та ін.) і в музиці (Ріхард Штраус), щоб незабаром перейти і в літературу. До найвизначніших експресіоністів належать Г.Тракль і Ф.Кафка в Австрії; И. Бехер і А. Франс у Німеччині; Л. Андрєєв у Росії.
Імажизм (від фр. "образ") - течія, яка спричинила появу російського імажинізму. З'явилась вона в Англії напередодні першої світової війни і проіснувала до середини 20-х років. У Росії вперше імажиністи заявили про себе 1919 року. Образ імажисти та імажиністи проголосили самоціллю творчості. "Вірш - не організм, а хвиля образів, з нього можна вийняти один образ, вставити ще десять", - стверджував теоретик російського імажинізму В. Шершеневич. Отже, вірш представники цієї течії вважали "каталогом образу", вишуканим сплетінням метафор, метонімій, епітетів, порівнянь та інших тропів - таким собі примхливим нагромадженням барв, відтінків, образів, ритмів і мелодій. Зміст імажиністи відсували на другий план: він "поїдається образом". Певна річ, що імажинізм не міг, якщо б навіть і прагнув того, цілком знехтувати змістом. Творчість С. Єсеніна - найкраще підтвердження цієї думки. Представниками імажинізму в Англії та США є Т.С. Еліот, Р. Олдінгтон, Е. Паунд, Е. Лоуел та ін.
Поняття авангардизму. Авангардистські течії у світовій літературі
Футуризм (від лат. "майбутнє") виник 1909 р, в Італії, його родоначальником був Ф. Марінетті. Звідти поширився по всій Європі, отримавши назву кубізму у Франції (М.Жакоб, Б.Сандрар), егофутуризму і кубофутуризму в Росії (І.Сєверянін, брати Бурдюки, В.Хлебніков, В.Махновський та ін.), авангардизму в Польщі (Ю. Пшибось та ін.). Український футуризм, започаткований М. Семенком, отримав згодом назву "панфутуризм".
Футуристи проголошували, що вони створили мистецтво майбутнього, яке було співзвучним ритмам нової епохи "хмарочосно-машинно-автомобільної" культури, і закликали відкинути традиції старої культури, яку вони називали зневажливо "плювальницею". Футуристи співали гімни технічному прогресові, місту, машинам, моторам, пропелерам, "механічній" красі, наголошували на необхідності створення нової людини, гідної своєї доби техніки, людини нового складу душі. Вони відкинули традиції реалістичної літератури, її мову, поетичну техніку. Запроваджуючи свою мову, нові слова і словосполучення, футуристи доходили навіть до абсурду: часом вигадували слова без будь-якого змісту.
Французькі кубісти та російські кубофутуристи були тісно пов'язані з маляра-ми-кубістами, які намагалися епатувати, вразити обивателів різкістю фарб і незвичністю змісту: вони розкладали зображуване на найпростіші геометричні елементи - куби (звідси й назва), квадрати, прямокутники, лінії, циліндри, кола тощо. Проголосивши культ форми, кубісти відсунули зміст на задній план, звели його до форми. Письменники спантеличували обивателя не тільки "мовою, якої ще ніхто не чув", а й відходом від милозвучності в бік какофонії, дисонансів, нагромадженням важких для вимови приголосних.
Сюрреалізм від фр. "сюр" - над, тобто надреалізм), що виник у Франції у 1920-х роках. Його засновником і головним теоретиком був французький письменник Андре Бретон, який закликав "зруйнувати існуюче донині протиріччя між мрією та реальністю". Він заявив, що єдиною сферою, де людина може повністю виявити себе, є підсвідомі акти: сон, марення тощо, і вимагав від письменників-сюрреалістів "автоматичного письма", тобто на рівні підсвідомості.
Школа "потоку свідомості" - це засіб зображення психіки людини безпосередньо, "зсередини", як складного та плинного процесу, заглиблення у внутрішній світ. Для таких творів було характерне використання спогадів, внутрішніх монологів, асоціацій, ліричних відступів та інших художніх прийомів. Представники: Д.Джойс, М.Пруст, В.Вульф та ін.
У "драмі абсурду" дійсність зображувалися через призму песимізму. Безвихідь, постійне передчуття краху, відмежованість від реального світу - характерні риси твору. Поведінка, мова персонажів алогічна, фабула зруйнована. Творці - С.Беккет, Е.Іонеско.
Питання для самоконтролю
1. Яким чином література на межі XIX-XX століть тісно пов'язана з усіма перипетіями свого часу?
2. Назвіть найбільш прикметні чинники літературного розвитку в першій половині XX ст.
3. Дайте загальну характеристику модерністської літератури.
4. Які течії і напрями належать до авангардистських? Дайте їх загальну характеристику.
Його називали «королем поетів, справжнім Богом», «апостолом сучасності» й аморальною людиною, напівбожевільним. Про його твори сперечалися і сперечаються донині — літературознавці, поети, пересічні читачі. Усесвітнє визнання прийшло до поета лише через сто років після того, як його не стало. Митец залишив по собі поетичний світ, де душа веде одвічний двобій із собою, але ніколи не зупиняється у постійних пошуках незнаної й прекрасної Таїни.
Шарль Бодлер — поет, політичний діяч, журналіст, мистецтвознавець, неперевершений перекладач новел Едґара Аллана По. Бунтівний за характером, він почав творити на нових творчих та естетичних засадах, увів у літературу поняття модерн, а саме модерн літературознавці вважають предтечею символізму. Багато поетів наступних поколінь узяли за взірець його творчість.
Опрацювати за підручником тему " Модернізм як літературно-мистецький напрям кінця XIX – початку XX ст. Течії раннього модернізму: символізм, імпресіонізм, неоромантизм.
Франція. Шарль Бодлер (1821 – 1867). «Квіти зла» («Альбатрос», «Відповідності», «Вечорова гармонія»). Ш. Бодлер – пізній романтик і зачинатель модернізму. Збірка «Квіти зла» (загальна характеристика). Образи, символи, особливості поетичної мови у віршах Ш. Бодлера".
Опрацювати за підручником тему " Модернізм як літературно-мистецький напрям кінця XIX – початку XX ст. Течії раннього модернізму: символізм, імпресіонізм, неоромантизм.
Франція. Шарль Бодлер (1821 – 1867). «Квіти зла» («Альбатрос», «Відповідності», «Вечорова гармонія»). Ш. Бодлер – пізній романтик і зачинатель модернізму. Збірка «Квіти зла» (загальна характеристика). Образи, символи, особливості поетичної мови у віршах Ш. Бодлера".
Самостійна робота
Початковий і середній рівні
(кожна правильна відповідь — 0,75 бала; усього — 6 балів)
1. Ш. Бодлер започаткував
модерністську течію:
а) футуризм;
б) символізм;
в) імпресіонізм.
2. Провідний мотив збірки «Квіти
зла»:
а) невідворотності людської долі;
б) несумісності реальності й
ідеалу;
в) безрезультатності пошуку краси.
3. «Альбатрос» належить до циклу
віршів:
а) «Сплін та ідеал»;
б) «Паризькі картини»;
в) «Квіти зла».
4. Автором збірки «Квіти зла» є:
а) Ш. Бодлер;
б) В. Вітмен;
в) Ф. І. Тютчев.
5. «Пісню про себе» написав:
а) В. Вітмен;
б) А. А. Фет;
в) А. Рембо.
6. Символісти вважали своїм
предтечею:
а) Ф. І. Тютчева;
б) В. Вітмена;
в) Ш. Бодлера.
7. Імпресіонізм та символізм —
течії:
а) романтизму;
б) модернізму;
в) реалізму.
8. Прагнення інтуїтивного пізнання
дійсності через символ, відмова від сприйняття світу через конкретні образи
характерні для:
а) символістів;
б) імпресіоністів;
в) декадентів.
Достатній
рівень (кожна правильна відповідь — 1,5 бала; усього — 3 бали)
9. Поясніть символіку вірша Ш.
Бодлера «Альбатрос».
10. Розкрийте значення
поняття декаданс.
Високий
рівень (3 бали за правильну, повну й аргументовану відповідь)
Проаналізуйте одну з поезій Ш.
Бодлера.
