Урок №4. Жіночі образи роману. Психологізм творчості Стендаля. Багатозначність назви роману

 Жіночі образи роману. Психологізм творчості Стендаля. Багатозначність назви роману 

1. Луїза де Реналь і Матильда де Ла-Моль

Жіночі образи роману — пані де Реналь та Матильда де Ла-Моль — відіграють важливу роль як у розвиткові подій, так і в розкритті образу головного героя. Автор проводить Жульєна Сореля через випробовування коханням. Саме це почуття допомагає розкривати нові грані характеру головного героя.

     У своєму трактаті «Про кохання» Стендаль написав таку фразу: «Кохати — це означає відчувати насолоду, коли ти бачиш, сприймаєш дотиком, усіма органами чуття і якомога ближче істоту, котру ти кохаєш і котра кохає тебе». Яким було кохання Жульєна Сореля?

Філософія кохання, викладена Стендалем у трактаті «Про кохання», на сторінках роману збагачується новим соціальним змістом. Автор упродовж усього сюжету спостерігає кристалізацію почуттів, що здійснюється в стосунках Жульєн — пані де Реналь, Жульєн — Матильда де Ла-Моль. Кожного разу головний герой діє згідно зі заздалегідь накресленим планом, і кожного разу життя вносить корективи в його здійсненя, чинячи перешкоди.

Дружина мера Вер’єра, мати двох дітей, пані де Реналь, старша за Жульєна. Вона багата спадкоємиця своєї тітки, виховувалася в монастирі Сакре-Кер, була освіченою красунею-провінціалкою. Весь нерозтрачений запал своєї молодості, розуму, почуттів пані де Реналь віддала вихованню своїх дітей. Брала участь у благодійних акціях, що їх організовував її чоловік, милувалась навколишнім краєвидом, пила чай із варенням на веранді з подругою. Але до зустрічі із Жульєном вона не знала кохання. І ось в її домі з’являється нова людина — гувернер її дітей, досить-таки миловидний юнак. Бажання допомогти Жульєнові матеріально, придбати книжки, які він хотів би мати, тривалі прогулянки в саду стали тлом, на якому зародилось та визріло кохання пані й гувернера. Палка, жагуча пристрасть охопила обох. З ризиком для честі жінка зустрічається із Жульєном у своїй спальні, краде для нього хліб після вечері, затягує драбину, по якій він піднімається до її кімнати. Забуто всі умовності світу. Панує тільки кохання — з її боку. Бо Жульєн «закохався» в неї лише з корисливості. Справжнє прийде потім.

Своє почуття пані де Реналь сприймає як гріховне (особливо її злякала хвороба сина), але й відмовитися від почуття вона не може.

Ця глибоко віруюча жінка, майже фанатично віддана Богові, під тиском свого духівника здійснила вчинок, який зашкодив Жульєнові. Але те, що вона пробачила Сорелю, прийшла до в’язниці, заплямувавши свою честь і не боячись цього, є найкращим свідченням справжнього кохання.

Образ Матильди де Ла-Моль — один з найяскравіших образів Стендаля. Вона є повною протилежністю пані де Реналь. Горда і холодна красуня-аристократка, екстравагантна, дотепна, глузлива, розумна, освічена (читає Вольтера, Руссо, цікавиться історією Франції), Матильда вища за своє оточення. Вона зневажливо ставилась до молодиків, з якими була знайома. Дівчина жила в очікуванні, що з’явиться герой, схожий на улюбленця її ідеалу — Маргарити Наваррської. Сіра, буденна, зовсім не героїчна сучасна дійсність не викликає в Матільди інтересу, вона живе минулим, що постає в її уяві, оповите романтикою сильних почуттів. Ця горда аристократка звертає увагу на Жульєна тому, що почуває в ньому незвичайну натуру із сильною волею. І все те, що вона очікувала, на що сподівалась, Матильда знайшла-таки в Жульєнові. Але кохання цих молодих людей більше схоже на змагання, бо вони постійно мучили одне одного. Причина того — хворе честолюбство Сореля.

Матильда досить часто буває безжальною у своїх судженнях про людей, вона ображає плебея Жульєна Сореля, змушуючи того вигадувати хитромудрі способи, щоб підкорити її. Однак вона хоча й розсудливо та все ж таки прагне кохання.

Матильда розуміла, що, одружившись із Жульєном, вона потрапить у те суспільство, до якого ставиться з презирством. До того ж — Сорель не любить її по-справжньому, бо душею він з панею де Реналь. Хоча й усвідомлює це за досить трагічних обставин.

  

2. Новаторство творчості Стендаля 

"Червоне і чорне" - переконливе  свідчення новаторства Стендаля -романіста. Тут органічно пов'язані риси психологічного та соціального роману.

Пригадай! Ти це знаєш!

Психологічний роман — різновид роману, у якому відтворено внутрішні переживання особистості, духовну еволюцію, пошуки й суперечності в душі героя, що зумовлюють його вчинки та поведінку.

Виражається це поєднання, зокрема, у тому, що головну тему твору — зіткнення різних історичних часів (духу Великої революції, інстинктивним носієм якого є Жульєн, і нудної повсякденності Реставрації) — письменник розглядає саме як психологічну проблему і внутрішній конфлікт головного героя на тлі широкої панорами французького суспільства; зі звичайної кримінальної хроніки Стендаль зробив справжню «хроніку ХІХ століття».

Письменник точно, глибоко й пристрасно зобразив внутрішній світ героїв. Зазначимо, що це виявляється і в стилі — стислому й динамічному. Стендаль обумовлює емоційну насиченість образів і навальність дій, уникаючи довгих описів і багатослів’я. Нібито спокійний тон оповіді таїть у собі секрет напруженого динамізму стилю митця.   У своєму щоденникові Стендаль записав: «Для мене важливо одне — картина людського серця. Без цього я нуль». 

Відомий російський письменник І. Бабель одного разу сказав: «Ніяке залізо не може пронизати людське серце таким крижаним холодом, як крапка, поставлена вчасно». Творчий метод Стендаля має саме таку особливість. Згадаймо сцену страти Жульєна: «Все відбулося дуже просто, благопристойно, і з його боку без будь-якої афектації». Так усього одним реченням письменник підбиває підсумок складному й напруженому життю головного героя, викликаючи в читача сплеск глибокого переживання.

3. Багатозначність назви роману
Після смерті Стендаля його друг, французький критик Еміль Д. Форг (Old Nick), повідомив, ніби то сам Стендаль так пояснював назву: «„Червоне” означає, що якби Жюльен народився раніше, він був би солдатом, але в його час він повинен був надіти на себе сутану, звідси „чорне”». Однак сам Форг не вважав це пояснення точним, скоріш навіть його заперечував.
Як і всі філософи-просвітителі, Стендаль був переконаний, що людина народжена для щастя, в «гонитві за щастям» бачив головну силу, яка керує вчинками і поведінкою людей. Справжнє щастя для нього це уміння жити насиченим, осмисленим життям — енергійно, активно, захоплено. Його цікавили прояви людських пристрастей, тому що в них він бачив ключ до розуміння не лише внутрішнього світу людини, але і його суспільної функції.

 Червоний і чорний — це кольори революції і реакції. Але письменника в першу чергу цікавили душевний світ людини, шлях становлення і зміни характеру і світогляду героя, складна і драматична взаємодія його з довкіллям на тлі певної історичної епохи.

Для нього важлива була не стільки сама інтрига, скільки внутрішня дія, втілена в душу і розум Жульєна Сореля.

Червоне і чорне в  житті Жульєна  Сореля

Як у житті Жульєна  Сореля поєднались два кольори?

 Стендаль створив образ Жульєна Сореля як уособлення конфлікту часу. Саме цей конфлікт розглядається між двома крайнощами: життя за законами «природної людини» і потребою існувати за правилами суспільства. Боротьба в душі героя «природи» та «цивілізації» і є боротьбою й поєднанням двох кольорів.

Ознайомся детальніше!

Психологізм творчості Стендаля. Композиція твору й символіка його назви

Завдання 
Підготуватися до написання  твору за романом Стендаля
"Червоне і чорне". Переглянути фільм за романом Стендаля.