пʼятниця, 13 грудня 2019 р.

Урок №

Китай

Мо Янь (Гуань Моє, нар. 1955). «Геній»

Мо Янь – сучасний китайський письменник, лауреат Нобелівської премії з літератури. «Геній» – історія талановитого юнака, який наполегливо шукає спосіб убезпечення людей від руйнівних землетрусів. Гуманістична сутність образу та духовна стійкість героя на шляху до мети. Зміни у сприйманні Цзян Дачжі однокласниками, вплив героя на пробудження їхньої свідомості. Міфологічні алюзії у творі.

Матеріали до уроку

Повторення

Класична і масова література. Художність.

Для допитливих

Чому літературу називають класичною?

https://yakpros.ru/osvita/43878-chomu-literaturu-nazivajut-klasichnoju.html

Знайомимося з біографією письменника

Вікіпедія

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%BE_%D0%AF%D0%BD%D1%8C

Мо Янь (Гуань Моє, нар. 1955) (кит. 莫言, Mò Yán; нар. 17 лютого 1955, Шаньдун, Китайська Народна Республіка) — сучасний китайський письменник, почесний доктор філології Відкритого університету Гонконгу. Відзначений Нобелівською премією з літератури за 2012 рік за «галюциногенний реалізм, що поєднується з народними казками, історією та сучасністю».

Читаємо оповідання «Геній»

https://www.ukrlib.com.ua/world/printitzip.php?tid=8119

Зарубіжна література (рівень стандарту). Підручник. 10 клас. О. О. Ісаєва

До вивчення оповідання «Геній»

1. Поділіться враженням, яке справило на вас оповідання.

2. Розкажіть, як однокласники ставились до Цзян Дачжі. У чому полягала причина такого ставлення?

3. Як на взаємини учнів реагували учитель та батьки? Чи допомагали вони школярам порозумітися? Аргументуйте відповідь текстом.

4. Чому, на ваш погляд, Цзян Дачжі не розповів учителеві про випадок з м’ячем? Як це його характеризує? А чи варто було розповісти? Які емоції викликав у вас цей епізод?

5. Як свого сина характеризував батько? На яких рисах характеру він наголошував?

6. Як ви гадаєте, чому із часом ставлення однокласників до Цзян Дачжі змінилось? Як саме? Підтвердіть відповідь цитатами з тексту.

7. Чому головний герой покинув навчання у престижному університеті? Як до цього поставились у його селі? А як ви оцінюєте цей вчинок?

8. Знайдіть у творі описи зовнішності Цзян Дачжі. Як і чому вона змінювалась? За допомогою яких художніх засобів створено його портрет? Що автор увиразнює в особистості головного героя засобами портретування?

9. Завдяки чому односельці генія зрозуміли, що «стати вченим важче, ніж стати селянином»1? А чи погоджуєтесь ви з їхньою думкою?

1 Тут і далі оповідання цитується в перекладі з китайської Євгенії Красикової («Всесвіт» : Український журнал світової літератури. Альманах китайської літератури. — 2010. — № 10. — Режим доступу: http://www.vsesvit-journal.com/old/ content/view/724/41/).

10. Розкажіть, як Цзян Дачжі пояснив односельцям сутність своєї наукової роботи.

11. Виразно прочитайте кінцівку оповідання (від слів «Чому ви не заперечуєте?..»).

12. Як ви думаєте, що символізує низка питальних речень наприкінці твору?

13. Чи можна стверджувати, що геній стимулював інших людей до мислення, до пошуку не лише відповідей на вже поставлені кимось запитання, а й самих запитань? Аргументуйте свою думку.

14. Подумайте над відповіддю на запитання «А що ж таке людина?».

15. Від імені кого ведеться оповідь у творі? Яким ви уявляєте оповідача?

16. Схарактеризуйте взаємини персонажів оповідання за поданою схемою:

ПРО ІДЕЙНО-ТЕМАТИЧНУ ОСНОВУ ОПОВІДАННЯ «ГЕНІЙ»

У своєму оповіданні Мо Янь, звертаючись до теми геніальності людини, порушує низку важливих проблем. Насамперед це проблеми природи геніальності, взаємин генія з навколишнім середовищем. Що ж таке геніальність — подарунок долі чи величезна відповідальність перед суспільством і навантаження на психіку? Чи легко бути генієм? Як ставитись до генія і вибудовувати спілкування в колективі, в якому є геній? Як узагалі реагувати на інакшість будь-якої людини? Ці питання нам допомагає осмислити Мо Янь посередництвом художнього твору. Із центральною проблемою оповідання пов’язані й інші, не менш важливі: проблема людської жорстокості, проблема виховання дитини в родині та школі, індивідуального підходу до особистості, проблема відповідальності вченого перед суспільством і самопожертви заради наукового пізнання. Урешті- решт це і проблема призначення науки в суспільстві.

Мо Янь показує нам шлях від ненависті до поваги, який пройшли однокласники генія. Автор немов попереджає нас про можливі помилки пересічної людини в спілкуванні з іншою, яка чимось об’єктивно сильніша від неї (в оповіданні йдеться насамперед про силу розуму й духу). Оповідь ведеться від імені молодої людини, а в минулому одного з хлопців, які в дитинстві цькували малого генія, але з часом зрозуміли свою неправоту: «Ми всі мимовільно пригадали, як тоді на баскетбольному майданчику зговорилися проти нього, і нам стало соромно». Відчувається, що оповідач дуже шкодує про заподіяне. Згадуючи свою історію взаємин із талановитим однокласником, він тим самим ненав’язливо застерігає читачів від жорстокого ставлення до будь-кого, ділиться своїм і негативним, і позитивним досвідом спілкування, аби допомогти іншим уникнути його помилок. Письменник закликає нас не закривати очі на агресію, а зазирнути в саму її природу, подивитись на неї збоку і зробити власні висновки про те, як варто вибудовувати стосунки з навколишнім світом. А головне — уважно вдивитись у себе самого, поміркувати над тим, якою особистістю є я і якою хочу бути. Ми інколи думаємо: якби повернути час, то вчинили б інакше. Оповідання Мо Яня нагадує нам про те, що бути людиною — це намагатись бути нею завжди, щоб потім не думати болісно про оце «якби». Отже, автор засобами художньої літератури подає нам уроки доброзичливості, засвоєні ним самим від мами ще в дитинстві. Адже в пам’яті успішного письменника Мо Яня завжди живе хлопчик Гуань, який колись мріяв про миску пельменів і потерпав від знущань однокласників, але не впав у відчай і не став мститися за свої образи. Це ще й уроки стійкості людського духу. Адже хіба ж не вражає читача непохитність і малого Цзян Дачжі, і його ж у юнацькому віці, уже сформованого науковця?

Слід також звернути увагу на те, що в оповіданні відображено наслідки комуністичного виховання в добу «культурної революції», згідно з яким нівелюється цінність окремої людини, вона розглядається лише як маленький гвинтик у великому механізмі. Невипадково з вуст Барвистого кнура звучать страшні за своєю сутністю слова: «Справді, нехай буде землетрус, щоб такий як я загинув, тоді країна хоч зерно зекономить, поменшає населення, помре один — стане одним менше, а ось якщо помреш ти, то це погано, адже ти корисна людина, тобі не можна вмирати». Так розмірковує дитина, яка всотала у свою свідомість антигуманні ідеї про повне підпорядкування особистості державній машині, під колеса якої свого часу Мао Цзедун кинув мільйони ні в чому не винних китайців (кількість жертв «культурної революції» офіційно досі точно не встановлена і оцінюється приблизно в 40-70 мільйонів).

Крім того, оповідання Мо яня без перебільшення можна назвати гімном справжньому вченому, який мету науки вбачає у служінні людству і заради спасіння людей, неможливого без наукового прогресу, йде на самопожертву. Саме таку особистість змальовує автор в образі молодого науковця Цзян Дачжі, який робить усе можливе для передбачення землетрусів: «Люди були зворушені його стійким духом, а ми завдяки йому зрозуміли: стати вченим важче, ніж стати селянином, щоб стати селянином, потрібна лише богатирська сила, щоб проливати піт, але, закінчивши роботу, можна бігти до річки, стрибати у воду і купатися, лежати на протязі під навісом для спочинку і спати, адже це і є людське щастя. Однак коли ми на прохолодному вітерці спимо під навісом, вчений у глибоких роздумах продовжує стояти навколішки на кавуновому полі» (переклад із китайської Євгенії Красикової).

Про національний колорит оповідання «геній»

Для нас, українських читачів, оповідання цікаве ще й своїм національним колоритом, тим, що в ньому відображено національний спосіб мислення, ментальність китайців. А отже, воно відчиняє нам двері у світ далекосхідної культури. Читаючи твір, ми спостерігаємо, як «японська софора розцвітала і скидала цвіт», ловимо звучання незвичних для нас китайських імен і разом із персонажами твору пригадуємо уроки географії: «Де Янцзи? Де Хуанхе? Де Гімалаї? Де Пекін?».

В оповіданні багаторазово згадується кавун. Так, головний герой пише твір під назвою «Земля - великий кавун», саме з кавуном однокласники порівнюють його голову, а з кавуновим паростком — тіло. На батьківському полі кавунів Цзян Дачжі робить свої важливі наукові спостереження. Урешті-решт саме на прикладі росту кавуна геній пояснює своїм односельцям механізм дії землетрусу. Цей плід фігурує і в низці прикінцевих запитань оповідання: «Кавун — це земля, тоді листя кавуна - це що? Квіти кавуна - що це? Насіння кавуна - що це? Що таке кукурудза? Що таке соєві боби? Що таке борсук, який їсть кавуни? Що таке пустеля? Що таке хімічне добриво з сечовини?..».

Фактично з кавуном пов’язані і перший маленький успіх головного героя, ще учня початкової школи, і його вагомий успіх як науковця. Отже, кавун - наскрізна художня деталь твору, яка викликає широкий спектр асоціацій і навіть набуває символічного змісту (символ розуму, пізнання, наукового пошуку та успіху). Поміркуймо, чому ж саме кавун? Звісно, це пов’язано з реаліями, в яких виріс Мо Янь. Адже ця баштанна культура є широко розповсюдженою в Китаї, а рідна для письменника місцевість славиться вирощуванням особливо смачних кавунів.

Тут ще слід відзначити, що в традиційній китайській культурі щастя визначається великою кількістю їжі. Ця особливість знайшла відображення й у письменстві. Поле кавунів - це маленьке щастя китайського селянина. У Піднебесній на честь кавуна навіть щорічно влаштовували «кавунове свято», на якому він був головним частуванням на столі. У Китаї існує музей кавуна, де можна побачити давні китайські поезії, в яких згадується цей плід. Крім того, червоний колір м’якоті кавуна, яку головний герой порівнює з магмою, є особливим кольором для китайців, найулюбленішим з усіх. Він символізує удачу і процвітання, щастя і благородство. У стародавньому Китаї червоний як колір вогню символізував буяння життя в усіх його проявах. З ним також пов’язують прагнення рухатися вгору. І коли наприкінці твору всі персонажі, смакуючи червону м’якоть кавуна, жадібно всотують натхненність генія і під його керівництвом таки ворушать мозком, мимоволі виникає аналогія з інтелектуальним рухом угору і духовним зростанням особистості.

Оповідання «Геній» також викликає асоціації з міфами Давнього китаю. Наприклад, з міфом про створення світу, де йдеться про першопредка Пань-гу, який всього себе віддав для того, щоб новий світ був багатим і прекрасним. Щоб урятувати світ від руйнівної сили землетрусів, віддає всі свої фізичні і духовні сили і Цзян Дачжі, втілюючи в собі ідею самопожертви заради високої мети.

У китайській міфології є й безсмертні святі, небожителі, яких називають сянь. Це святі відлюдники, які живуть у глухих місцях у горах і серед озер. У народних переказах і казках образ сянь близький до доброго чарівника європейських казок. Він найчастіше має вигляд білобородого старця, який є провісником долі, сянь допомагає герою у безвихідній ситуації. Саме такого персонажа нагадує нам і Цзян Дачжі, який теж заради своїх наукових пошуків обрав відлюдкуватий спосіб життя і дії якого, спрямовані на допомогу своїм землякам, певною мірою подібні до чарів. Особливо ж яскраво ці асоціації увиразнюються в такому описі генія: «Весь його одяг просочився червоно-синім чорнилом, на голові ніби виступила пелена білої пари, і якщо то була не душа небожителя, тоді що ж? У душі у нас з’явилося почуття поваги...».

Отже, в оповіданні «Геній» звучить відлуння давньої китайської культури, описані події відбуваються в реальності, але викликають в уяві і самих персонажів, і читача порівняння з міфами, народними казками.

Скориставшись матеріалами підручника і додатковими джерелами, підготуйте повідомлення на тему «Мо Янь і Україна».

15. Напишіть твір-роздум на одну з тем: «А що ж таке людина?»; «Шлях від ненависті до поваги (взаємини однокласників з генієм)»; «Духовна стійкість Цзян Дачжі як запорука його успіху»; «Навіщо існує наука?»; «Як запобігти проявам агресії в суспільстві?».

Розв’яжіть кроссенс

середа, 11 грудня 2019 р.

Урок №17

Роман ХХ століття

Роман як жанр літератури, його формування і провідні ознаки. Різновиди роману XIX ст., національна своєрідність

Матеріали до уроку

Теорія літератури

Роман (фр. roman — романський) — літературний жанр, найпоширеніший у XVIII-XX ст.; великий за обсягом, складний за будовою епічний твір, у якому широко охоплено життєві події, докладно розкрито історію формування характерів багатьох персонажів.

Як літературознавчий термін слово роман уперше застосував у XVI ст. англійський літературознавець Джордж Патенхем у праці “Мистецтво англійської поезії” (1589). Спочатку романомназивали будь-які віршові твори, написані романською, а не латиною. Згодом так почали називати прозові твори зі специфічною тематикою — любовною (у XVII ст. французький дослідник П’єр Даніель Юе назвав їх історіями “для задоволення та повчання”).

Головними структурними елементами роману є оповідь та відтворюваний нею у просторі й часі уявний світ, населений персонажами, наповнений подіями, уміщеними в сюжет. Крім оповіді (викладу від першої особи) або розповіді (викладу від третьої особи), роману властиві пряма мова персонажів (діалоги, монологи), описи, авторські відступи, а також невласне пряма мова (коли авторський виступ насправді представляє думки персонажа). Залежно від різновиду роману, авторського стилю чи творчої манери письменника співвідношення між ними різняться — від переважання оповіді (розповіді), що є характерним для класичного роману, до переважання опису, діалогу чи монологу (внутрішнього монологу у психологічному романі, опису — у документальному, потоку свідомості — у модерному, колажу з цитат, діалогів та монологів — у постмодерному).

XIX ст.— особливий період у розвитку роману. Його автори — не тільки майстри слова, а вчителі, духовні наставники. З’являються нові сюжетно-композиційні та жанрові різновиди роману, зазнають змін форми типізації. Реалістичні за своєю основою великі епічні твори поступово витісняють романтичні, розквітають жанри історичного й соціально-побутового роману.

Історичний роман — роман, побудований на історичному сюжеті, що відтворює у художній формі якусь добу, певний період історії. У такому романі історичну правду поєднано з правдою художньою, історичний факт — із художнім вимислом, реальних історичних осіб — із вигаданими, вимисел уміщено у межі зображуваної епохи. Для реалістичного роману XIX-XX ст. відповідність історичній правді не виключає звернення до злободенних проблем сучасності. Тому історичний роман має певне ідеологічне призначення. Іноді історична доба — лише тло для змалювання актуальних подій.

Соціально-побутовий роман — основний різновид реалістичного роману, для якого характерна ідеологізація приватного життя, побуту персонажів. Утвердився у XIX ст. Письменники-реалісти, передусім французькі (Стендаль, О. де Бальзак, Ґ. Флобер) та англійські (Ч. Діккенс, В. Теккерей) розширюють сюжетні межі, долучаючи до приватного аспекту зображення сцен та епізодів, що охоплюють життя усього суспільства й доби. Соціально-побутовий роман часто відтворює конфлікт між людиною та суспільством, у такий спосіб намагаючись розв’язати його або констатуючи неможливість цього розв’язання.

Автобіографічний роман — жанровий різновид роману, у якому головним персонажем є сам автор, а події, уміщені у фабулі,— реальні події його життя. Як різновид біографічного роману автобіографічний більш концентровано й послідовно втілює авторські погляди, суб’єктивно трактуючи події та факти життя.

Психологічний роман — різновид роману, у якому відтворено внутрішні переживання особистості, духовну еволюцію, пошуки та внутрішні суперечності героя, які зумовлюють його вчинки та поведінку. Головним об’єктом дослідження у психологічному романі є людина з її неповторним внутрішнім світом. Сформувався у XIX ст. (“Герой нашого часу” М. Ю. Лермонтова; “Пані Боварі” Ґ. Флобера; “Злочин і кара”, “Брати Карамазови”, “Ідіот” Ф. М. Достоєвського та ін.). У реалістичному психологічному романі письменники досліджують уплив соціальних обставин на психологію людини, взаємозв’язок індивідуального та загального. За доби модернізму суспільне не є визначальним, на першому плані — особистість, яка творить свій особливий світ.

Філософський роман — різновид роману, у якому безпосередньо викладено світоглядну або етичну позицію автора. Сформувався в епоху Просвітництва (“Кандід, або Оптимізм” Вольтера, “Жак-фаталіст та його господар” Д. Дідро та ін.), зумовлений потребою в популяризації філософії раціоналізму, осмислення суспільних норм, законів і політичних подій. У ХІХ-ХХ ст. значно поширюються романи соціально-філософський та філософсько-психологічний, де викладено філософські погляди письменника, глобально осмислено історичну епоху у зв’язку з філософією буття особистості (Ф. М. Достоєвський,

Л. М. Толстой, Анатоль Франс та ін.).

Наприкінці XIX — у I третині XX ст. остаточно оформилися поліцейський і детективний, а також фантастичний і дамський (“рожевий”) романи.Теорія літератури.

Соціально-психологічний роман – один із різновидів романного жанру, в якому в складних, часто екстремальних життєвих ситуаціях розкриваються багатогранні характери героїв з усім розмаїттям їхнього психологічного функціонування у соціальному середовищі. На відміну від соціально-побутових творів, автор соціально-психологічного твору досліджує взаємини особи і соціуму, враховуючи психологічні чинники: інтелектуальні зусилля, емоції, інтуїцію, свідомі й несвідомі поривання людини. Найвідоміші соціально-психологічні романи у

XIX столітті створили Стендаль, О.Бальзак, Ч.Діккенс, О.Пушкін, М.Лермонтов, І.Тургенєв, Л.Толстой, Ф.Достоєвський.

Психологізм літературного твору — це зображення письменником внутрішнього світу героїв: повне, проникливе та скрупульозне змалювання їхніх почуттів, емоцій, думок і переживань, акцентування уваги на тонкому аналізі психології людини. Психологізм різною мірою притаманний творам різних епох, але в добу реалізму він мав свої особливості. Так, Стендаль, зображуючи конфлікт непокірного героя із суспільним ладом, сміливо заглиблюється в «життя пристрастей» свого персонажа. Саме Стендаль зробив психологічний аналіз своєрідною «нормою» літературної творчості письменників-реалістів. Натомість Бальзак умотивовує психологію своїх героїв переважно впливом суспільних законів і моралі. Ближче до доби раннього модернізму психологізм літературних творів дещо змінюється: психологія героя вмотивовується переважно не соціальними обставинами, а ірраціонально-фізіологічними чинниками (романи братів Гонкур, Еміль Золя.

Періодизація культурного процесу ХІХ століття

Культурний процес ХІХ століття (звісно, дуже умовно і не беззастережно) за домінантами можна розподілити на такі головні етапи:

початок XIX ст. — 1830‑і роки — доба романтизму;

1840–1860‑і роки — доба реалізму;

1870–1890‑і роки — доба раннього модернізм.

Франція

Стендаль (Марі Анрі Бейль, 1783 – 1842). «Червоне і чорне».

Творчий шлях письменника, його внесок у скарбницю психологічної прози XIX століття

Знайомимося

з творчим шляхом письменника, його внеском у скарбницю психологічної прози XIX ст.

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D1%82%D0%B5%D0%BD%D0%B4%D0%B0%D0%BB%D1%8C

Зарубіжна література (рівень стандарту). Підручник. 10 клас. В. В. Паращич

Стендаль (Марі-Анрі Бейль)

Творчий шлях письменника, його внесок у скарбницю психологічної прози XIX століття «Червоне і чорне»: поєднання соціально- політичного й психологічного аспектів у романі

Французька культура подарувала світу видатних математиків, філософів, письменників, композиторів, а також століття Просвітництва, мову дипломатії, універсальну концепцію прав людини. Також Франція відома своїми досягненнями в галузі медицини й технологій, а ще особливим французьким стилем життя.

Французька література — одна з найдавніших та найбагатших європейських літератур.

Треба застосувати прийоми математики до людського серця і покласти цю думку в основу творчого методу і мови почуттів.

У цьому — все мистецтво.

Стендаль

Шлях цього письменника до популярності був дуже тривалим. Стендаль говорив: «Я беру лотерейний квиток, головний виграш якого полягає в тому, щоб мене читали 1935 р.». І він не помилився: його твори читали 1935 р., читають і досі, замислюючись над вічними проблемами, які порушив письменник.

Стендаль передбачав, що слава прийде до нього не раніше, ніж 1880-го. І мав рацію. Можливо, найбільша його помилка полягала в тому, що він не вписувався в певний літературний стереотип, що існував у його час. Стендаля відділяла від авторів XVIII ст. любов до героїв-себелюбців, зокрема таких, як Наполеон. Із ім’ям імператора митець пов’язував свої романтичні мрії про світле майбутнє Франції. Із цього приводу юнак занотував, що Наполеон «завойовував нам перемоги, і ми судили про всі його вчинки за законами тієї релігії, яка з раннього дитинства змушувала прискорено битися наші серця; ми бачили в цій диктатурі лише... користь для вітчизни».

Однак Стендаля не можна вважати письменником- романтиком, адже йому бракувало сентиментальності, епічного розмаху.

Та сильною ознакою його творчості, яка піднесла митця на літературний п’єдестал, був психологічний реалізм.

Вікіпедія

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D1%82%D0%B5%D0%BD%D0%B4%D0%B0%D0%BB%D1%8C

Урок №

Моріс Метерлінк як теоретик і практик «нової драми». Концепція символістського театру. Ідея одухотворення життя й відновлення втрачених зв’язків у драмі-феєрії «Синій птах». Особливості розвитку сюжету. Роль фантастики. Символіка образів. Трактування фіналу

Матеріали до уроку

Словникова робота

Феєрія (з фр. feerie, від fee — «фея», «чарівниця») — театральна або циркова вистава з фантастично-казковим сюжетом, сценічними ефектами й трюками. Наприкінці XIX — початку XX ст. елементи феєричності проникають у літературу, зокрема в драматургію. Виникає так звана драма-феєрія (драма-казка).

Драма-феєрія — п’єса, для якої характерні виразне ліричне начало, зіставлення природного й людського, широке використання міфічних і фольклорних образів, фантастичних елементів тощо.

До вершинних творів цього жанру у світовій літературі належать «Затоплений дзвін» Герхарда Гауптмана, «Блакитний птах» Моріса Метерлінка, «Лісова пісня» Лесі Українки.

Алегорія — зображення абстрактного поняття в конкретному образі.

Моріс Метерлінк як теоретик і практик «нової драми». Концепція символістського театру.

Опрацювати

https://pidruchnyk.com.ua/1143-zarubizhna-10-klas-isaeva-standart.html. Сторінка 210-214

Розгляньте інформаційний плакат "Нова драма"Моріса Метерлінка

Розгляд ілюстрацій до твору
Моріс Метерлінк. «Синій птах»

Душа Світла, Тільтіль, Мітіль (кадр із фільму «Синій птах», режисер Джордж К'юкорі, 1976 рік)

X. Шимова. У краї синього птаха. 2004 р.

Ідея одухотворення життя й відновлення втрачених зв’язків у драмі-феєрії «Синій птах». Особливості розвитку сюжету. Роль фантастики. Символіка образів. Трактування фіналу

«Синій птах» — це філософська п’‎єса-казка про сенс життя і всемогутність людини. Вона зачаровує своєю безпосередністю. У ній багато казкових мотивів. «Синій птах» залишиться надовго, можливо назавжди, кращою феєрією, що глибиною задуму вивищує дітей до розуміння найскладніших істин і яскравістю форми дозволяє дорослим скинути із себе тягар років і подивитися на світ дитячими очима», - так писав критик і перекладач М. Мінський про

Композиція драми-феєрії "Синій птах"

ст.-215-220

https://pidruchnyk.com.ua/1143-zarubizhna-10-klas-isaeva-standart.html.
Особливістю п’єси «Блакитний птах» є наявність у ній двох сюжетів — реального і казкового.

ПРО СЮЖЕТ, ПЕРСОНАЖІВ ТА ГОЛОВНУ ДУМКУ П’ЄСИ

Простий сюжет п’єси типовий для фольклорної, а досить часто — для літературної казки. Це — небезпечна мандрівка сміливого й шляхетного героя, який мусить подолати заради щастя, любові, багатства різні перешкоди, перемогти чудовиська і стихії, повернутися додому переможцем. Хлопчик Тільтіль цілком відповідає своїми людськими якостями образу фольклорного позитивного героя. Він — мужній, добрий, благородний, щирий і вдячний... А Мітіль — справжня маленька жінка... Дітей, як це не раз буває у казці, супроводжують тварини — Пес і Кішка, які також є носіями рис, притаманних таким казковим тваринам, — відважний, благородний Пес, надія хазяїна, і улеслива, підступна, хитрюща Кішечка, якої ніяк не може розкусити наївна Мітіль. Інші супутники брата й сестри — Хліб, Вогонь, Вода, Молоко, Цукор — істоти казкові й знакові, що репрезентують різні людські вдачі, різні темпераменти й типи поведінки. Вогонь — звичайно ж, палкий, рухливий, легко спалахує гнівом; у Води — очі завжди на мокрому місці; Цукор — рафіновано витончений та солодкий; Хліб — добродушний товстун. Однак усі ці персонажі психологічно складніші, аніж фольклорні.

Інші герої, які з’являються тільки в окремих картинах, мають найчастіше значне символічне й філософське навантаження, як, наприклад, Сон, Смерть, Духи Дерев, Тварини, різні Блаженства, Час, Блакитні Діти тощо. Вони втілюють різні аспекти, різні часові площини, різні цінності людського життя, людську пам’ять й уявлення про майбутнє тощо. Напрочуд гарні, поетичні, таємничі картини п’єси теж мають символічне значення, навіюють певний емоційний стан. Автор весь час коментує, яким має бути освітлення тієї чи іншої картини, створює справжню світлову партитуру п’єси-казки. Освітлення теж якнайчастіше пов’язане з настроєм персонажів і глядачів й загальним оптимістичним звучанням цілого.

У своїй праці «Скарби смиренних» Метерлінк стверджував, що перемога добра — це справа не далекого майбутнього, вона вже відбулася, моральні скарби ховаються не десь, а в нашій власній душі, їх треба лише освітити, щоб вони заграли тисячами кольорових вогнів, як самоцвіти. По-іншому цю саму думку він висловив у «Синьому птахові». Щастя — багатогранне, воно в усьому, що нас оточує: природі, родині, хатньому затишку, щоденній праці, дружньому спілкуванні, підтримці інших і щедрій віддачі свого тепла людям.

Фредерік Кейлі Робінсон. Ілюстрація до п’єси «Блакитний птах» (1923)

Завдання

1. Розкажіть, хто такі Тільтіль та Мітіль. Де і за яких обставин ми з ними уперше зустрічаємося? Схарактеризуйте цих персонажів.

________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

2. Які Тварини, Предмети і Стани разом з дітьми беруть активну участь у пошуках Блакитного птаха?

3. Як ви думаєте, чому саме Душа Світла допомагає дітям?

4. Образи п’єси «Блакитний птах» можна умовно розподілити на три групи: реальні, алегоричні, символічні. Здійсніть цей розподіл та обґрунтуйте свій вибір.

Образи драми-феєрії Моріса Метерлінка «Синій· птах»:
реальні	алегоричні	символічні

ДРАМАТУРГІЯ КІНЦЯ XIX – ПОЧАТКУ XX СТ.

ДРАМАТУРГІЯ КІНЦЯ XIX – ПОЧАТКУ XX СТ. (3 год.)

Зміни в драматургії на межі XIX–XX ст.

Бельгія

Моріс Метерлінк (1862 – 1949). «Синій птах».

М. Метерлінк як теоретик і практик «нової драми». Концепція символістського театру. Ідея одухотворення життя й відновлення втрачених зв’язків у драмі-феєрії «Синій птах». Особливості розвитку сюжету. Роль фантастики. Символіка образів. Трактування фіналу.

Теорія літератури

«Драма ідей» — це філософсько-психологічна драма, у якій велику роль відіграє підтекст, психологічний аналіз, а основою конфлікту є зіткнення різних світоглядів, різних ідей.

«Драма-дискусія» — це драма, у якій герої є носіями різних, але добре обґрунтованих поглядів. Конфлікт будується на дискусії і впродовж п’єси не розв’язується, а, навпаки, загострюється, а фінал залишається відкритим.

Символістська драма — це драма, у якій дійовими особами виступають символічні образи, що дають змогу відобразити духовне життя людини.

Лірико-психологічна драма — це драма, у центрі уваги якої не події, а переживання, настрої героїв, що перебувають у конфлікті з трагічною буденністю.

Драма-феєрія (або просто феєрія; фр. féerie, від фр. fée — фея, чарівниця) — один із жанрових різновидів драми. Для цього виду властивий фантастично-казковий сюжет, поряд із людьми діють створені уявою письменника фантастично-міфічні істоти. Сценічна дія феєрії відрізняється використанням сценічних ефектів та трюків.

Драми-феєрії виникли в Італії у 17 столітті. Пізніше, у 18-19 століттях, жанр феєрії було активно задіяно у європейському театральному, оперному мистецтві та балеті.

Особливості драми-феєрії: