Урок №17

Роман  ХХ   століття

Роман як жанр літератури, його формування і провідні ознаки. Різновиди роману XIX ст., національна своєрідність

Матеріали до уроку

Теорія літератури

Роман (фр. roman — романський) — літературний жанр, найпоширеніший у XVIII-XX ст.; великий за обсягом, складний за будовою епічний твір, у якому широко охоплено життєві події, докладно розкрито історію формування характерів багатьох персонажів.

Як літературознавчий термін слово роман уперше застосував у XVI ст. англійський літературознавець Джордж Патенхем у праці “Мистецтво англійської поезії” (1589). Спочатку романомназивали будь-які віршові твори, написані романською, а не латиною. Згодом так почали називати прозові твори зі специфічною тематикою — любовною (у XVII ст. французький дослідник П’єр Даніель Юе назвав їх історіями “для задоволення та повчання”).

Головними структурними елементами роману є оповідь та відтворюваний нею у просторі й часі уявний світ, населений персонажами, наповнений подіями, уміщеними в сюжет. Крім оповіді (викладу від першої особи) або розповіді (викладу від третьої особи), роману властиві пряма мова персонажів (діалоги, монологи), описи, авторські відступи, а також невласне пряма мова (коли авторський виступ насправді представляє думки персонажа). Залежно від різновиду роману, авторського стилю чи творчої манери письменника співвідношення між ними різняться — від переважання оповіді (розповіді), що є характерним для класичного роману, до переважання опису, діалогу чи монологу (внутрішнього монологу у психологічному романі, опису — у документальному, потоку свідомості — у модерному, колажу з цитат, діалогів та монологів — у постмодерному).

XIX ст.— особливий період у розвитку роману. Його автори — не тільки майстри слова, а вчителі, духовні наставники. З’являються нові сюжетно-композиційні та жанрові різновиди роману, зазнають змін форми типізації. Реалістичні за своєю основою великі епічні твори поступово витісняють романтичні, розквітають жанри історичного й соціально-побутового роману.

Історичний роман — роман, побудований на історичному сюжеті, що відтворює у художній формі якусь добу, певний період історії. У такому романі історичну правду поєднано з правдою художньою, історичний факт — із художнім вимислом, реальних історичних осіб — із вигаданими, вимисел уміщено у межі зображуваної епохи. Для реалістичного роману XIX-XX ст. відповідність історичній правді не виключає звернення до злободенних проблем сучасності. Тому історичний роман має певне ідеологічне призначення. Іноді історична доба — лише тло для змалювання актуальних подій.

Соціально-побутовий роман — основний різновид реалістичного роману, для якого характерна ідеологізація приватного життя, побуту персонажів. Утвердився у XIX ст. Письменники-реалісти, передусім французькі (Стендаль, О. де Бальзак, Ґ. Флобер) та англійські (Ч. Діккенс, В. Теккерей) розширюють сюжетні межі, долучаючи до приватного аспекту зображення сцен та епізодів, що охоплюють життя усього суспільства й доби. Соціально-побутовий роман часто відтворює конфлікт між людиною та суспільством, у такий спосіб намагаючись розв’язати його або констатуючи неможливість цього розв’язання.

Автобіографічний роман — жанровий різновид роману, у якому головним персонажем є сам автор, а події, уміщені у фабулі,— реальні події його життя. Як різновид біографічного роману автобіографічний більш концентровано й послідовно втілює авторські погляди, суб’єктивно трактуючи події та факти життя.

Психологічний роман — різновид роману, у якому відтворено внутрішні переживання особистості, духовну еволюцію, пошуки та внутрішні суперечності героя, які зумовлюють його вчинки та поведінку. Головним об’єктом дослідження у психологічному романі є людина з її неповторним внутрішнім світом. Сформувався у XIX ст. (“Герой нашого часу” М. Ю. Лермонтова; “Пані Боварі” Ґ. Флобера; “Злочин і кара”, “Брати Карамазови”, “Ідіот” Ф. М. Достоєвського та ін.). У реалістичному психологічному романі письменники досліджують уплив соціальних обставин на психологію людини, взаємозв’язок індивідуального та загального. За доби модернізму суспільне не є визначальним, на першому плані — особистість, яка творить свій особливий світ.

Філософський роман — різновид роману, у якому безпосередньо викладено світоглядну або етичну позицію автора. Сформувався в епоху Просвітництва (“Кандід, або Оптимізм” Вольтера, “Жак-фаталіст та його господар” Д. Дідро та ін.), зумовлений потребою в популяризації філософії раціоналізму, осмислення суспільних норм, законів і політичних подій. У ХІХ-ХХ ст. значно поширюються романи соціально-філософський та філософсько-психологічний, де викладено філософські погляди письменника, глобально осмислено історичну епоху у зв’язку з філософією буття особистості (Ф. М. Достоєвський, 

Л. М. Толстой, Анатоль Франс та ін.).

Наприкінці XIX — у I третині XX ст. остаточно оформилися поліцейський і детективний, а також фантастичний і дамський (“рожевий”) романи.Теорія літератури.

Соціально-психологічний роман – один із різновидів романного жанру, в якому в складних, часто екстремальних життєвих ситуаціях розкриваються багатогранні характери героїв з усім розмаїттям їхнього психологічного функціонування у соціальному середовищі. На відміну від соціально-побутових творів, автор соціально-психологічного твору досліджує взаємини особи і соціуму, враховуючи психологічні чинники: інтелектуальні зусилля, емоції, інтуїцію, свідомі й несвідомі поривання людини. Найвідоміші соціально-психологічні романи у

 XIX столітті  створили Стендаль, О.Бальзак, Ч.Діккенс, О.Пушкін, М.Лермонтов, І.Тургенєв, Л.Толстой, Ф.Достоєвський.

Психологізм літературного твору — це зображення письменником внутрішнього світу героїв: повне, проникливе та скрупульозне змалювання їхніх почуттів, емоцій, думок і переживань, акцентування уваги на тонкому аналізі психології людини. Психологізм різною мірою притаманний творам різних епох, але в добу реалізму він мав свої особливості. Так, Стендаль, зображуючи конфлікт непокірного героя із суспільним ладом, сміливо заглиблюється в «життя пристрастей» свого персонажа. Саме Стендаль зробив психологічний аналіз своєрідною «нормою» літературної творчості письменників-реалістів. Натомість Бальзак умотивовує психологію своїх героїв переважно впливом суспільних законів і моралі. Ближче до доби раннього модернізму психологізм літературних творів дещо змінюється: психологія героя вмотивовується переважно не соціальними обставинами, а ірраціонально-фізіологічними чинниками (романи братів Гонкур, Еміль Золя.

Періодизація культурного процесу ХІХ століття

Культурний процес ХІХ століття (звісно, дуже умовно і не беззастережно) за домінантами можна розподілити на такі головні етапи:

початок XIX ст. — 1830‑і роки — доба романтизму;

1840–1860‑і  роки — доба реалізму;

1870–1890‑і  роки — доба раннього модернізм.

Франція

Стендаль (Марі Анрі Бейль, 1783 – 1842). «Червоне і чорне».

Творчий шлях письменника, його внесок у скарбницю психологічної прози XIX століття 

Знайомимося 

з творчим шляхом  письменника, його внеском у скарбницю психологічної прози XIX ст. 

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D1%82%D0%B5%D0%BD%D0%B4%D0%B0%D0%BB%D1%8C

Зарубіжна література (рівень стандарту). Підручник. 10 клас. В. В. Паращич

Стендаль (Марі-Анрі Бейль)

Творчий шлях письменника, його внесок у скарбницю психологічної прози XIX століття «Червоне і чорне»: поєднання соціально- політичного й психологічного аспектів у романі

Французька культура подарувала світу видатних математиків, філософів, письменників, композиторів, а також століття Просвітництва, мову дипломатії, універсальну концепцію прав людини. Також Франція відома своїми досягненнями в галузі медицини й технологій, а ще особливим французьким стилем життя.

Французька література — одна з найдавніших та найбагатших європейських літератур.

Треба застосувати прийоми математики до людського серця і покласти цю думку в основу творчого методу і мови почуттів.

У цьому — все мистецтво.

Стендаль

Шлях цього письменника до популярності був дуже тривалим. Стендаль говорив: «Я беру лотерейний квиток, головний виграш якого полягає в тому, щоб мене читали 1935 р.». І він не помилився: його твори читали 1935 р., читають і досі, замислюючись над вічними проблемами, які порушив письменник.

Стендаль передбачав, що слава прийде до нього не раніше, ніж 1880-го. І мав рацію. Можливо, найбільша його помилка полягала в тому, що він не вписувався в певний літературний стереотип, що існував у його час. Стендаля відділяла від авторів XVIII ст. любов до героїв-себелюбців, зокрема таких, як Наполеон. Із ім’ям імператора митець пов’язував свої романтичні мрії про світле майбутнє Франції. Із цього приводу юнак занотував, що Наполеон «завойовував нам перемоги, і ми судили про всі його вчинки за законами тієї релігії, яка з раннього дитинства змушувала прискорено битися наші серця; ми бачили в цій диктатурі лише... користь для вітчизни».

Однак Стендаля не можна вважати письменником- романтиком, адже йому бракувало сентиментальності, епічного розмаху.

Та сильною ознакою його творчості, яка піднесла митця на літературний п’єдестал, був психологічний реалізм.

Вікіпедія

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D1%82%D0%B5%D0%BD%D0%B4%D0%B0%D0%BB%D1%8C