Артюр Рембо (1854-1891).
«Голосівки», «Моя циганерія». Художнє новаторство
А. Рембо. Поєднання рис імпресіонізму й символізму в сонеті «Голосівки».
Образ ліричного героя у вірші «Моя циганерія».
Творчий шлях Артюра Рембо — це безпрецедентна
пригода в історії мистецтва.
Стефан Малларме,
французький поет-символіст
Словникова робота
Символізм — одна з течій модернізму, в основі естетичної
системи якої перебуває символ, що відтворює певне явище, а конкретний художній
образ наповнює багатозначністю.
Символ — предмет або слово , що
умовно виражає сутність якого-небудь
явища.
Ліна Костенко
Хлопчик прийшов із
Шарлевілю
О Парижу, це малий Рембо.
Не доводь його до божевілля,
Постарайся вберегти або
Хоч принаймні пожалій,
щоб вижив.
Грубіян? Пробач, переросте.
Він не може звикнуть
до принижень,
Може, він скажений через те.
Він нестерпний? Дами і добродії!
Етику порушив, етикет?
Не доводьте дійсність до пародії,
Вам нічого, але ж він поет!
Серед вас, чужих і бородатих,
Може, йому снився Лангедок.
Я насмілюсь тільки нагадати,
Що йому ж сімнадцятий годок!
Сни у нього ще не чорно-білі,
Серце ще обурене на цвіль!
Хлопчик прийшов із Шарлевілю.
Мученик вернувся в Шарлевіль.
Життєвий та творчий шлях Артюра Рембо
Жан-Ніколя-Артюр Рембо народився 20 жовтня 1854 року в провінційному містечку Шарлевіль, в Арденнах, на північному сході Франції.
Його батько, Фредерік Рембо, був військовим, служив в Алжирі. Мати, Марі-Катрін-Віталі Кліф, походила із заможної селянської родини. Коли хлопчикові виповнилося чотири роки, батько покинув сім’ю, і з того часу мати сама займалася вихованням сина. Вона прищеплювала дітям доброчинність, любов до Бога.
Змалку Артюр подарував батькам неабиякі надії: був богобоязливим, слухняним, блискуче вчився. Здібності Рембо всіх вражали. Вчитель Жорж Ізамбар підтримував перші спроби юного поета. Із шести-семи років Артюр почав писати прозу, а потім вірші. У п’ятнадцять років написав вірш «Сенсація», опублікований без відома автора в одному з паризьких журналів на початку 1869-го. Цього ж року надрукував кілька віршів латинською мовою. У цей час Рембо багато читає, захоплюється творами Рабле і Гюґо, а також поезією «парнасців». Віршами «Офелія», «Бал повішених», «Зло», «Сплячий у долині» поет заявив про себе як символіст. В. Гюґо, високо поцінував талант молодого Рембо, назвав його «дитям Шекспіра».
Перший період творчості митця (до 1871 року) позначений впливом авторитетів, що не завадило визріванню бунтарського духу як проти традиційної естетики, так і проти буржуазних порядків провінційного Шарлевіля, де, за словами поета, «ніколи нічого не відбувається». Орієнтуючись на В. Гюґо і Ш. Бодлера, почав писати вірші, які викривали нікчемність міщанства («Засідателі»), Другу імперію («Шаленство кесаря»), лицемірство служителів церкви («Покарання Тартюфа»). Рембо захоплюється революційними ідеями, що призвели монархію до краху. У ті часи свої надії на перебудову суспільства він пов’язував з Республікою.
1871 року, дізнавшись, що проголошено Комуну, Рембо кидає ліцей і, діставшись до Парижа, бере участь у революційних подіях. За спогадами сучасників, поет жив разом з комунарами, якийсь час був навіть у національній гвардії. Суворо- ритмічний «Вільний гімн Парижа», зворушливий образ дівчини-комунарки у вірші «Руки Жанни-Марі» — яскраві свідчення його настроїв. Але після розгрому Комуни, зневірившись у соціальній боротьбі, А. Рембо в листі до друга від 10 липня 1871 року просить знищити свої твори про комунарів.
Письменник шукає іншого шляху в поезії, яка, на його думку, має стати пророчицею і ясновидицею. У листі 1871 року до свого шкільного вчителя Жоржа Ізамбара Рембо стверджує, що поет — віщун і провидець — повинен бути Прометеєм, йти попереду людства.
У серпні 1871-го, повернувшись до Шарлевіля, він посилає свої вірші Полю Верлену. Хлопець із провінційного містечка своїми рядками зачарував відомого поета, і той запрошує його до себе. Знайомство переростає в дружбу. Верлен і Рембо вирушають з Парижа на пошуки нових вражень у Бельгію, а потім у Лондон. Цілий рік вони мандрували разом Європою.
У другий період короткочасної творчості (з початку 1871 до початку 1872 року) поезія Рембо набуває трагічного звучання. Особливо виділяється вірш «П’яний корабель», що його Стефан Цвейг назвав «фантасмагоричним сновидінням, бунтом фарб, химерною симфонією лихоманячих слів». Корабель, який збився з курсу і втратив управління, символічно відображає творчі й життєві пошуки Рембо.
У символістському сонеті «Голосівки» декларувалися нові принципи мистецтва: перетворення слова на символ, увага до смислового забарвлення звуків, велике значення відчуттів у сприйнятті світу та відображенні духовного життя людини.
У третій період творчості (1872-1873) Рембо пише цикл «Осяяння», який засвідчив народження незвичайної форми вірша, що можна назвати і віршем у прозі, і ритмізованою прозою. Чарівною красою віє від загадкових картин, навіяних гарячковою вільною фантазією поета. Головне в «Осяяннях» — фіксація особистих настроїв і відчуттів, незалежно від того, що їх викликало: «Є в лісі птах, його спів затримує вас і змушує червоніти. Є годинник, який не дзвонить. Є вибоїна з гніздом білих звіряток. Є собор, який запалає, й озеро, яке підіймається. Є маленький візок, що, покинутий у гаю або ж заквітчаний стрічками, котиться по стежці. Є трупа маленьких акторів у костюмах, що з’являються на дорозі перед стіною лісу. Є, нарешті, й такі, що тебе проганяють, коли ти спраглий і голодний».
Артюр Рембо мав непостійну і примхливу вдачу. Як у творчості, так і в житті він шукав різних шляхів, інколи цілком протилежних. Серед сучасників користувався славою «скандального» поета, який, за словами П. Верлена, «любив так само пристрасно, як і ненавидів». Можливо, внаслідок цього дружні стосунки між двома письменниками нерідко закінчувалися сварками. Одного разу, збуджений полемікою про релігію, Рембо вдарив Верлена ломакою й продовжував лупцювати, допоки той знепритомнів. А в липні 1873 року під час чергової бурхливої суперечки Верлен стріляє в Рембо, ранить його і сам потрапляє до в’язниці. Схвильований Рембо впадає наче в лихоманку. Криком душі, зойком людини, котра вже не розраховує на чиюсь допомогу і все ж кличе у всесвіті когось невідомого, стала книга «Сезон у пеклі» (1873), єдина збірка, видана за життя поета. Але невеличкий наклад (500 примірників) письменник не міг оплатити, і книжки так і залишилися на складі. Їх знайшли випадково через кілька десятків років, до того існувала легенда, начебто Рембо сам знищив увесь наклад.
Розрив із Верленом, відсутність коштів, духовна невлаштованість призвели Рембо до гострої творчої кризи. В останніх творах поета відчувається біль і розпач самотньої душі, приреченої на марне благання: «Приходьте всі, навіть маленькі діти, щоб я зміг втішити вас, роздати вам своє серце, прекрасне серце! Прийдіть, бідаки, робітники! Я не хочу молитов, вистачить мені вашої довіри, вона дасть мені щастя».
«П’яний корабель» долі Рембо остаточно збився з курсу. Поет шукає забуття в алкоголі, наркотиках, бурхливих пристрастях. Але це не втамувало «болю пекучих протиріч», і Рембо вирішив змінити своє життя. Після того, як йому виповнилося двадцять років, він не написав жодного поетичного рядка. Відмовившись від мистецтва, Рембо блукав Англією, Німеччиною, Бельгією, торгував усілякими дрібницями на європейських базарах, наймався косити траву в голландських селах, був навіть солдатом голландських колоніальних військ на Суматрі. Побував у Єгипті, на Капрі, в Занзібарі. Рембо вивчав мову негрів Сомалі, освоював землі Африки, де не ступала нога цивілізованої людини, допомагав імператору Абіссінії готувати війну проти Італії. В останні роки працював у торговельній фірмі «Віанне, Барде і К°», яка продавала каву, слонові бивні, шкіру.
Розрив А. Рембо з поезією дослідники трактують по-різному. Французький письменник А. Камю вбачав у цьому «самогубство духу», австрійський прозаїк С. Цвейг — «зневажання мистецтва, нехтування ним». Існує версія, що поет утік з Парижа, щоб віднайти себе в іншому, щоб ствердитись, але потім все ж таки повернутись незалежним і вільним, позбавившись від «п’яного сну». В деяких сучасних дослідженнях утверджується думка про те, що поет підійшов у своїх експериментах зі словом до крайньої межі і, зазирнувши за неї, побачив лише порожнечу, він ще намагався писати, але вже не міг віднайти сенс поетичної творчості. Однак загадка поезії Рембо й досі не розгадана. Таємничим є не тільки його відхід від мистецтва, а передусім ті твори, що він встиг написати за короткий період, який став цілою епохою у світовій літературі.
Тридцяти семи років, стомленим, але ще повним сил, повернувся Артюр Рембо у Францію. Невідомо як склалася б його подальша доля, та 1891-го в нього виникла пухлина правого коліна, яка виявилася саркомою. 10 листопада того ж року Рембо помер у марсельській лікарні. Поховано поета в Шарлевілі.
Після смерті до митця прийшла всесвітня слава. Його ім’я стало символом світового поетичного авангарду. Без ясновидіння Рембо не було б великої поетичної революції Г. Аполлінера, французьких сюрреалістів, інших поетів. Його творчість привертала увагу й українських поетів. Значний інтерес до неї виявляли Юрій Клен і Василь Бобринський. Поезії Рембо також перекладали М. Терещенко, Г. Кочур, М. Лукаш, Д. Павличко, В. Стус, В. Ткаченко, М. Москаленко та ін.
У другій половині XX століття спостерігається нова хвиля інтересу до особистості А. Рембо. Так, зокрема, його образ цікавив кінорежисерів. Найбільшу популярність мав фільм Агнешки Холланд «Повне затемнення» (1995), створений за однойменною п’єсою американського режисера і сценариста Крістофера Хемптона (1967), в якому роль поета виконував Леонардо Ді Капріо (хоча достовірність образів Рембо і Верлена у цьому фільмі багатьма ставиться під сумнів).
Рембо та Верлен на картині Анрі Фантен-Латура (1872), Музей д'Орсе
Артюр Рембо
Голосівки
А чорне, біле Е, червоне І, зелене У,
синє О, — про вас я нині б розповів:
А — чорний мух корсет, довкола смітників
Кружляння їх прудке, дзижчання тороплене;
Е — шатра в білій млі, списи льодовиків,
Ранкових випарів тремтіння незбагненне;
І — пурпур, крові струм, прекрасних уст шалене,
Сп’яніле каяття або нестримний гнів;
У — жмури на морях божественно-глибокі,
І спокій пасовищ, і зморщок мудрий спокій —
Печать присвячених алхімії ночей;
О — неземна Сурма, де скрито скрегіт гострий,
Мовчання Янголів, Світів безмовний простір,
Омега, блиск його фіалкових Очей. (Переклад Г. Кочура)
Аналіз поезії А. Рембо «Голосівки»
У сонеті «Голосівки» Рембо пропонує новий принцип формування образу, який будується на вільній асоціації між звуком і кольором, зорових враженнях. Сонет побудований як низка довільних асоціацій ліричного героя між звуками й кольорами, зоровими образами.
Голосні звуки дають імпульс його творчій уяві, викликаючи образи, народжені враженнями від зовнішнього світу і напруженого духовного життя.
Так, звук «А» асоціюється у поета з чорним кольором смерті, тління, мухами на смітниках — символом усього віджилого, непотрібного.
Звук «Е» пов’язується з білим кольором, прадавньою чистотою льодовиків.
«І» символізує пурпур, струм крові, бурхливі пристрасті.
«У» втілює мудрість зеленої природи і водночас людську мудрість.
«О» асоціюється з синім кольором неба, неземними таємницями і нерозгаданим божественним смислом.
Кольорово-звукові асоціації співвідносяться між собою за принципом контрасту: чорний — білий (духовна смерть — вічне буття), червоний — зелений (пристрасть — мудрий спокій). Однак для поета все взаємопов’язано, одне краще віддзеркалює інше.
У «Голосівках» «поет-ясновидець» усе підкоряє своїй свідомості й здатен бачити природу та світобудову позбавленими об’єктивних закономірностей, причинно-наслідкових зв’язків. Як і більшість віршів Рембо, «Голосівки» мають безліч трактувань. Наприклад, одне з них пропонує розглядати вірш як символічну картину людського буття: від темряви (чорний колір А) до світла (білий колір Е), через бурхливі пристрасті (червоний колір І) до мудрості (зелений колір У) і пізнання таємниці Всесвіту (синій колір О). Важливу роль у «Голосівках» відіграє принцип контрастності: чорне — біле, смерть — життя, потворне — прекрасне, швидкоплинне — випадкове. Рембо використовує форму сонета, який традиційно складається з тези, антитези та їх синтезу, тобто в самій його будові закладене протиріччя, і це дозволяє розглядати «Голосівки» як зразок символістського пошуку «відповідностей» між різними началами життя, як панорамну картину Всесвіту.
Уподібнення голосного звука кольору означало нехтування словом як смисловою одиницею, як носієм певного значення. Звук, ізольований від смислового контексту, набуває функцію «навіювання», прямого впливу на почуття, «сугестивності», за допомогою чого й виявляється «невідоме». Таку літературну техніку провіщав уже принцип Верлена «музика понад усе» (який, безсумнівно, прямо вплинув на Рембо), але верленівський імпресіонізм зберігав як образ даної душі, так і конкретний природний образ, а у Рембо непізнаванним стає все просте й відчутне.
Підхоплюючи бодлерівську ідею загальних «відповідностей» у храмі природи, Рембо вписує її у свою концепцію «яснобачення», що дає йому змогу побачити природу і світобудову позбавленими причинно-наслідкових зв’язків, об’єктивних закономірностей, де все підкоряється свідомості поета.
Артюр Рембо
Сонет «Голосівки» — один з перших кроків Рембо на шляху до «ясновидіння». Рембо пропонує новий принцип формування образу, який будується на вільній асоціації між звуком і кольором, зорових враженнях. І хоча асоціації поета, на перший погляд, довільні, вони створюють широку картину духовного життя особистості.
"Кольоровий сонет" - поезія пошуку, Рембо шукає можливість узгодити лірику з живописом, малюнок з ритмом вірша. Відповідно до своєї естетичної задачі "говорити про неясне неясно" Рембо порівнює звукові ряди з образами, які йому приходять у голову, водночасно музично, гармонійно створюючи поезію з несподівано сміливими образами.
Артюр Рембо
Моя цигаренія
Руками по кишенях обмацуючи діри
І ліктями світивши, я фертиком ішов,
Бо з неба сяла Муза! Її я ленник вірний,
Ото собі розкішну вигадував любов!
Штани нінащо стерті? Та по коліно море!
Адже котигорошку лиш рими в голові.
Як зозулясті кури, сокочуть в небі зорі,
А під Чумацьким Возом — банкети дарові.
Розсівшись при дорозі, ті гомони лелію,
Роса на мене впала, а я собі хмелію,
Бо вересневий вечір — немов вино густе.
І все капарю вірші, згорнувшись у калачик,
Мов струни ліри — тіні (їх копаю, як м’ячик).
Штиблети каші просять? Овва, і це пусте!
(Переклад Василя Стуса)
Аналіз поезії А. Рембо «Моя циганерія»
У вірші яскраво виявляється характер ліричного героя А. Рембо — мандрівника, який подорожує дорогами Всесвіту в пошуках незнаного. І супроводжує героя на його нелегких шляхах Муза. Вона — його хрест та його відрада, покликання й сенс життя.
У вірші протиставляється буденне, земне існування високому поетичному натхненню. Поету байдуже, у якому жалюгідному стані його одяг і взуття, чи є в нього їжа й дах над головою. Головне — це поезія, що дає снагу жити. У той час, коли був створений цей твір, А. Рембо ще вірив у велику силу поезії й віддавався своєму поетичному покликанню з усім запалом юності. Молодість — стан душі й ліричного героя поета. Письменник Г. Міллер якось порівняв героя А. Рембо в ранній період його творчості з вільним вітром, що своєю свіжістю й енергією пробуджує до життя все, що трапляється на його шляху. Таким вітром віє і від сонета «Моя циганерія». Ліричний герой іде вперед за своєю Музою, і це відповідає внутрішнім поривам самого поета, який своєю новаторською поезією прокладав людству нові шляхи до істини та гармонії.
Обізнаність.
1. Як склалася життєва та творча доля А. Рембо?
Гуго Сімберг.
«Поранений
янгол» (1903)
2. Охарактеризуйте образ ліричного героя А. Рембо. Що відрізняє його від героя П. Верлена?
Читацька діяльність.
3. Назвіть кольори, які згадані в сонеті «Голосівки». Поясніть їхній поетичний сенс.
4. Доведіть, що ліричний герой А. Рембо тісно поєднаний зі світом природи. Людські цінності.
5. У чому полягає цінність поезії А. Рембо?
Творче самовираження.
6. Напишіть твір на тему «Символічні світи П. Верлена й А. Рембо».
Підсумки
• А. Рембо розумів поезію як утілення поривань людського духу, а поета — як ясновидця.
• У ліриці А. Рембо органічно поєдналися елементи імпресіонізму й символізму.
• Значну роль у творах поета відіграють кольори, звуки та символи.
Немає коментарів:
Дописати коментар