Урок №13 Росія. Школа «чистого мистецтва» в російській поезії. Лірика Ф. М. Тютчева (1803 – 1873) й А. А. Фета (1820 – 1892) (огляд). Художня довершеність творів.

Урок №13

Росія. Школа «чистого мистецтва» в російській поезії. Лірика Ф. М. Тютчева (1803 – 1873) й А. А. Фета (1820 – 1892) (огляд). Художня довершеність творів. 

Ф. М. Тютчев (1803 – 1873).   А. А. Фет (1820 – 1892)

Матеріали до уроку 

Словникова робота

«Чисте мистецтво» — це умовна назва низки естетичних концепцій, що об’єднані утвердженням самоцінності художньої творчості, незалежності мистецтва від політики, суспільних вимог, будь-яких виховних завдань.

Психологі́зм (грец. psych — душа; лат. lohos — слово, вчення;) — передача художніми засобами внутрішнього стану персонажа, його думок, переживань, зумовлених внутрішніми й зовнішніми чинниками.

Про школу «чистого мистецтва» в російській поезії 

ХІХ століття

Зарубіжна література (рівень стандарту). Підручник. 

10 клас. О. О. Ісаєва, ст. 93-97

https://pidruchnyk.com.ua/1143-zarubizhna-10-klas-isaeva-standart.html

У різні часи існування словесного мистецтва письменники зверталися у своїй творчості до важливих соціальних і суспільно- політичних проблем, розповідали про сучасну людину з її надіями і хвилюваннями, розчаруванням і вірою у щасливе майбутнє.

Не стало винятком і ХІХ століття. У своїх творах митці цього періоду швидко відгукувались на актуальні явища дійсності, брали активну участь у літературній боротьбі. Водночас з’явився й інший напрямок розвитку літератури, орієнтований на теорію «мистецтва заради мистецтва». Ця творча концепція аж ніяк не перетиналася із політичними та суспільними сферами життя.

Ідеї «мистецтва для мистецтва» оформилися у самостійну теорію «чистого мистецтва» у середині ХІХ ст. 
«Мистецтво для мистецтва» розпочало свою історію ще з часів Античності.  У середині XIX ст. воно набуло  «нового дихання». Так, у Франції її прихильники — поети Шарль леконт де Ліль (1818-1894), Теофіль Готьє (18111872), Жозе-Маріа де Ередіа (1842-1905), Теодор де Банвіль (18231891) — об’єдналися у групу «Парнас» і надрукували три збірки «Сучасний 
Парнас».Назва групи «Парнас» походить від назви відомої гори у Греції, на якій, за уявленнями давніх греків, жили чудові музи мистецтва і сам бог поезії Аполлон. Сьогодні це слово асоціюється з мистецтвом, є символом поезії.

Парна́с (грец. Παρνασσός) — гірський масив у середній частині Греції на північ від Коринфської затоки. Висота 2 457 м.

Складений переважно з вапняків, вершина скеляста. Середземноморські чагарники та хвойні ліси. Національний парк, з (площею 3,5 тисяч га, заснований в 1938 році)

Рафаель Санті «Парнас» 

У Франції в 70-ті роки ХІХ ст. «парнасцями» почали називати поетів, які оспівували не щось буденне, а тільки справжню красу, природу і кохання. «Парнасці» ретельно «шліфували» кожен свій твір, кожен його рядок. Художня досконалість творів, прагнення відкривати нові поетичні обрії перетворили творчість представників цієї літературної групи на визначне художнє явище. «Парнасці» використовували культурні надбання попередніх епох і особливо захоплювалися романтизмом. Від романтизму вони успадкували його прагнення до екзотики, неприйняття сучасного їм світу, оспівування страждання й самотності. Водночас їх не влаштовував емоційний суб’єктивізм романтиків, які звеличували творчу розкутість митця. Не притаманна їм була й бунтівна сила романтизму. З презирством вони ставились й до моралізаторства деяких творів реалізму, стверджуючи, що висока моральність притаманна лише високому мистецтву.

Важливу роль у теоретичному обґрунтуванні концепції «чистого мистецтва» відіграв французький літератор Теофіль Готьє. У передмові до свого роману «Мадемуазель де Мопен» (1836) він сформулював основні принципи цієї теорії, суть яких зводилася до того, що мета, заради якої існує мистецтво, — це, власне, саме мистецтво.

«Чисте мистецтво» — це умовна назва низки естетичних концепцій, що об’єднані утвердженням самоцінності художньої творчості, незалежності мистецтва від політики, суспільних вимог, будь-яких виховних завдань.
Який же сенс вкладався у слово «чисте». На думку представників цього напряму мистецтва, «чисте» — це, насамперед, духовно наповнене, досконале, ідеальне, абсолютно художнє. Пропагуючи естетику та красу, прихильники «чистого мистецтва» прагнули творчої свободи в ім’я утвердження принципів досконалого ідеалу мистецтва, «чистого», тобто незалежного від дріб’язкових потреб і політичних пристрастей. Вони вважали, що потрібно захистити поетичну своєрідність і чистоту ідеалів мистецтва.

Позиції «чистого мистецтва» своє безпосереднє відображення знайшли у поезії, адже це та сфера, де немає місця миттєвому, тимчасовому. Природа, любов, краса — от що має оспівувати лірика. Тому поети «чистого мистецтва» зверталися до світу філософських та психологічних проблем, відображали особисті переживання, красу та витонченість природи.

Віддаленість від життєвих проблем, протистояння «вічного» потребам дня, надчутливе художнє сприйняття природи — все це знаходить своє відображення у поезії «чистого мистецтва». Головні теми поезій — природа, кохання, мистецтво — розкриваються за допомогою таких особливостей поетики, як образність і музикальність, відточеність мови творів, нетрадиційність епітетів і порівнянь, домінування натяків і замовчувань.

Послідовники ідей «Парнасу» були і в Росії. Найяскравішими представниками «чистого мистецтва» в російській літературі вважаються Федір Тютчев і Афанасій Фет.

Федір Васильєв. Тополі (1870)

Творча спадщина Федора Івановича Тютчева (1803-1873) невелика — всього близько 400 віршів. За життя про його поетичне обдарування знало лише обмежене коло літераторів. Та й він сам не надавав особливого значення своїм віршам. Він був поетом не за професією, а за своїм призначенням.

Для розуміння всієї поезії Федора Тютчева важливе значення має вірш «Silentium»¹.

¹ Silentium (лат.) — мовчання.

Федір Іванович Тютчев (фото 1867)

Мовчи, заховуй од життя

I мрії, і свої чуття!

Нехай в безодні глибини

I сходять, і зайдуть вони,

Мов зорі ясні уночі:

Любуйся ними і мовчи.

Як серцю висловить себе?

Чи ж зрозуміє хто тебе?

Не зрозуміє слова він,

Бо думка висловлена — тлін.

Джерел душі не руш вночі:

Живися ними і мовчи.

В собі самому жить умій!

Є цілий світ в душі твоїй

Таємно-чарівливих дум;

Заглушить їх буденний шум,

I зникнуть, в сяйві дня мручи,

Ти слухай спів їх і мовчи!

Переклад з російської Миколи Вороного

Єдність зовнішнього та внутрішнього світу людини, його душевна глибина — ось що перебуває під пильною увагою поета.

Поетична думка у цьому творі зосереджена на самоцінності внутрішнього життя людини. Своїм твором Ф. Тютчев проголошує, що людські почуття і переживання підкоряються тим самим законам світобудови, що і явища природи, і так само приречені на мовчання.

Кожна з трьох строф вірша несе своє певне смислове навантаження. Але всі ці частини об’єднані кінцевим рефреном «мовчи». У першій строфі поет застерігає читача від прагнення розповісти світові про свої почуття і думки. У другій строфі Тютчев розмірковує про те, чи зрозуміє тебе інша людина, — це вічне питання, тому що уявлення про життя, думки і почуття у всіх людей різні й суперечливі.

Енергійний і наполегливий заклик про мовчання уже змінюється холодним міркуванням, логікою:

Бо думка висловлена — тлін.

Джерел душі не руш вночі;

Живися ними і мовчи.

Людина, вважає поет, — це цілий всесвіт, глибини свідомості і душі якого нескінченні. Поет закликає людину знайти гармонію у власній душі. Тютчев радить: «I зникнуть, в сяйві дня мручи, Ти слухай спів їх і мовчи!»

«Як безсила людська думка, так само безсиле й людське слово. Не дивно, що в одному із найдушевніших віршів Тютчев подає нам такі суворі поради», — зазначає поет Валерій Брюсов.

Художні образи Федора Тютчева народжувалися внаслідок миттєвих вражень, про які він розповідав своєю неповторною мовою. Оскільки для нього, за словами російського письменника і журналіста Івана Аксакова, жити — означало мислити. Він нічого не вигадував, а просто записував те, що бачив і відчував. Можливо, саме тому його поезія наповнена відчуттям гармонії світобудови. І, напевно, тому йому вдалося створити свою художню модель Всесвіту.

Поезія Афанасія Афанасійовича Фета (1820-1892) — яскравий зразок «чистого мистецтва», яке сповідує ідеали краси. Основні теми творчості митця — природа і кохання. Фета вважають неперевершеним майстром пейзажу; поет був до нестями закоханий у природу, чудово передавав її красу, барви, звуки, запахи. У ліриці Фета можна зустріти мальовничі картини усіх пір року і доби, та найбільше поетичних замальовок весни і ранку. Фетові пейзажі свіжі й нові, поет тонко деталізує картини природи, намагаючись пізнати її суть. Так, Тютчев у вірші, присвяченому Фету, назвав його улюбленцем Природи, якому дано під зовнішнім її покровом прозрівати саму «Велику Матір». Занурюючись у світ природи, Афанасій Фет шукав у ньому відповідність своєму душевному стану, тому милування ліричного героя краєвидами викликає у нього бентежне почуття закоханості, як, скажімо, у відомому вірші «Я прийшов до тебе, мила...». Природа і любов у поезії Афанасія Фета поєднуються, становлять єдине ціле.

Найбільш довершеною часткою любовної лірики поета вважають твори, присвячені Марії Лазич, які створювалися поетом протягом 36 років. Серед них вірш «Шепіт... Ніжний звук зітхання»:

Афанасій Афанасійович Фет (фото 1860-і)

Шепіт... Ніжний звук зітхання.

Солов’їний спів.

Срібна гра і колихання

Сонних ручаїв.

Ночі блиск. Тремтіння тіней.

Тіні без кінця.

Ненастанні, дивні зміни

Милого лиця.

У хмаринках — пурпур рози.

Відблиск янтаря.

І цілунків пал, і сльози,

І зоря,зоря!

Переклад з російської Максима Рильського

У цьому вірші Афанасія Фета йдеться про те, як на зміну ночі приходить світанок і в стосунках між закоханими після освідчення настає ясність. Якщо ви уважно читали, то помітили, що у вірші відсутні дієслова; між тим, твір передає динаміку нічного життя природи і людських почуттів. Дія розвивається паралельно між людьми і природою, цей паралелізм є основним принципом будови вірша. Автор зобразив ніч як зміну багатозначних миттєвостей, як потік подій. У вірші «Шепіт... Ніжний звук зітхання...» повна ліричних подій літня ніч змальована як прелюдія, початок щастя і радісного дня нового життя.

Любовна лірика Афанасія Фета світла, ніжна і життєдайна; його вірші позбавлені відтінку трагічності, хоча й трапляються поезії, сповнені глибокого суму. Солодке хвилювання, щасливе страждання, радісні муки — усі ці переживання поєднують протилежні почуття, і саме так утверджується в ліриці Фета всеосяжна, всеперемагаюча сила кохання, вічна краса.

Завдання

1. Поясніть, як ви розумієте, що таке «мистецтво для мистецтва».

2. Розкрийте поняття «чисте мистецтво».

3. Розкажіть, що вам відомо про літературну групу «Парнас».

4. Підготуйте мультимедійну презентацію про життя й творчість Федора Тютчева.

5. За допомогою конкретних прикладів доведіть, що Ф. Тютчев є представником поезії «чистого мистецтва».

6. Розкрийте тематику лірики Афанасія Фета.

7. Підготуйте повідомлення «Афанасій Фет і музика».